Галицький учитель

Недавно було презентовано проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років, підготовленої Стратегічною дорадчою групою (СДГ «Освіта»), створеною в рамках спільного проекту Міжнародного фонду «Відродження» та БФ «Інститут розвитку освіти» у липні 2014 р. для надання консультативної та експертної підтримки Міністерству освіти і науки України у розробці Дорожньої карти освітньої реформи.

На сайті МОН України цей документ ще не розміщений для громадського обговорення (та й добре, бо у презентованому вигляді такий «твір» не варто розміщувати). Виберемо з проекту ті пункти, які так чи інакше стосуються інформаційно-комп’ютерних технологій (без вказування номерів).

«Запровадити єдині стандарти/індикатори знань, умінь і навичок в галузі ІКТ для учнів та викладачів – сумірних з міжнародними показниками (PISA in computer skills, індустріальні міжнародні тести Microsoft Certified Educator тощо).

Відновити в 2015-2020 роках лабораторну та практичну частину природничої підготовки (фізика, хімія, біологія, географія) у загальноосвітніх навчальних закладах, передбачити їх обладнання новітніми лабораторними комплексами та витратними матеріалами.

Запровадити з 2018 року обов’язкову національну багаторівневу сертифікацію випускників старшої школи та закладів професійної освіти з іноземних мов та комп’ютерних компетенцій.

Забезпечити усі навчальні заклади широкосмуговим Інтернетом - до 2020 р.

Щороку визначати мінімальний перелік (стандарт забезпеченості) необхідних ІТ-засобів і ІТ-сервісів для використання у сфері освіти і науки для навчальних закладів усіх рівнів, та державний стандарт (необхідні вимоги) для ІТ-розробок у сфері освіти (e-learning service standard/базовий стандарт е-навчання).

З 2015 р. перейти на систему відбору/замовлення підручників, навчальних посібників та інших навчальних засобів, що видаються коштом державного бюджету, безпосередньо школами. Скасувати конкурси навчальної літератури.

Запровадити суцільну електронну ідентифікацію усіх громадян України, що навчаються, на вході в освітню систему (електронний ID) – потребує змін у законодавстві. Варіанти: надання батьками при вступі до НЗ ідентифікаційного номера платника податків (дитини), створення електронної особової картки.

Створити інтегровану уніфіковану загальнонаціональну (загальнодержавну) інтерактивну базу даних «Освіта України», розміщену на серверах в Україні, яка включатиме єдиний реєстр отримувачів освітніх послуг та єдиний реєстр надавачів освітніх послуг – навчальні заклади, викладачі, адміністрація (потребує змін у законодавстві).

Створити єдину державну інформаційно-освітню платформу для управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи з системою передачі даних до та з БД «Освіта України», синхронізовану з іншими секторами електронного врядування в частині передачі, зберігання, архівування документів, та стандартів цифрового підпису.

Запровадити наскрізне електронне врядування (e-management) за допомогою захищених та сертифікованих систем передачі даних на всіх рівнях освітньої системи: у 2015–2016 – запровадження на рівні МОН – обласні управління освіти, 2017–2018 – 100% шкіл, 2019-2020 – 100% усіх навчальних закладів.

Запровадити єдиний стандарт та єдине уніфіковане управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи – до 2020 року».

Гарно написано, цікаво. Ще цікавіше було би дізнатися, звідки на це все взяти кошти. Адже не секрет, що у загальноосвітніх школах І-ІІІ ступенів у районі на даний час немає жодного (!) комп’ютера, який би відповідав технічним специфікаціям навчального комп'ютерного комплексу для кабінету інформатики, навчального комп'ютерного комплексу (мобільного) та інтерактивного комплексу (інтерактивної дошки, мультимедійного проектора) для загальноосвітніх навчальних закладів (2011). А кадри…

Сучасна школа не може обійтися без інформаційно-комунікаційних технологій, але для широкого використання їх можливостей існує багато перепон. Хоч не секрет, що більшість дітей краще володіє комп’ютерами та сучасними мобільними пристроями (телефонами, смартфонами, планшетами), ніж більшість учителів. Чи це проблема тільки нашої школи? Сполучені Штати Америки – держава трохи багатша, ніж Україна. Виявляється, що й американська шкільна освіта чинить опір комунікаційним технологіям. Принаймні, про це стверджує Одрі Уоттерс у статті, розміщеній на сайті ReadWrite у 2011 році. Правда, причини у нас різні…

Ще у 2010 році американські соціологи в рамках проекту Speak Up 2010 опитали майже 300 тисяч учнів, 43 тисячі батьків, 35 тисяч учителів, 2 тисячі бібліотекарів і 3,5 тисячі представників адміністрації із 6,5 тисяч приватних та державних шкіл. Їх запитували про те, як вони використовують сучасні комунікаційні технології для навчання і як хотіли б їх використовувати. Результати дослідження засвідчили, що ІКТ надзвичайно поширені навіть серед наймолодших школярів, одначе шкільна адміністрація часто чинить опір їх залученню до освітнього процесу.

Дві головні перешкоди для використання сучасних комунікаційних технологій для навчання, за словами американських учнів – фільтри, які блокують численні потрібні їм сайти, а також заборона на використання мобільних пристроїв (телефонів, смартфонів, планшетів) у школі.

Навчання в американських школах починається з 5 років. Як виявилось, діти у віці від 4 до 7 років уже досить активно користуються ґаджетами: 21% мають мобільні телефони без доступу в Інтернет, 16% - смартфони, 37% - ноутбуки, стільки ж – mp3-плеєри, а в кожного десятого американського малюка є планшетний комп’ютер.

У віці 8-10 років 55% уже мають mp3-плеєри, 42% - ноутбуки, 29% - мобільні телефони, 19% - смартфони, власників планшетів серед дітей цієї категорії – 8%.

В 11-14 років більшість (51%) дітей уже володіють мобільним телефоном, 34% - смартфоном, 60% - ноутбуком, 79% - mp3-плеєром і 13% - планшетом.

У старшокласників (від 15 до 17 років) більше ґаджетів: 85% мають mp3-плеєри, 67% - ноутбуки, 56% - мобільні телефони, 44% - смартфони і 10% - планшети.

Смарт-телефон і мобільний телефон надає багато можливостей для розрекламованого мобільного навчання, можливість для учнів мати доступ до обчислювальних пристроїв, будь вони вдома або в школі. Опитані школярі сказали, що вони зацікавлені у використанні своїх телефонів в школі для перевірки (74%), проведення досліджень (68%), виконання заміток у класі (59%), співпраці і спілкування з друзями (53%), використання календаря (50%), доступу до онлайн-підручників (44%), для користування поштою (44%), для того, щоб дізнаватися про шкільні заходи (40%), створювати та обмінюватися документами і відео (37%).

67% батьків кажуть, що готові купити своїм дітям відповідні мобільні пристрої, якщо школа дозволить їх використовувати. Натомість, 65% представників адміністрації на запитання, чи дозволять вони учням використовувати свої власні мобільні пристрої для навчання, відповіли категорично: «Ні». Цікаво, що серед американських директорів і завучів, які самі користуються ґаджетами, схвально оцінюють залучення цих пристроїв до навчального процесу лише 25%.

На запитання, що найбільше перешкоджає використанню сучасних комунікацій у навчанні, учні колись нарікали на погану швидкість Інтернет-зв’язку в школах, а зараз головна перешкода – автоматичні фільтри. Закон про захист дітей в Інтернеті (СІРА) вимагає блокувати доступ дітей до матеріалів, які можуть зашкодити їхній психіці, одначе зазвичай фільтри блокують ширший діапазон ресурсів. Від 2/3 до 3/4 учнів кажуть, що школа зробила б їхнє життя і навчання легшим, якби дозволила переглядати всі потрібні їм сайти та соціальні медіа.

Більшість батьків, учителів і адміністраторів шкіл вважають, що рівень застосування комунікаційних технологій в американській шкільній освіті є достатнім. Натомість, цю тезу підтримали лише 47% старшокласників.

Висновок? Нам би їхні проблеми, тоді починати думати про проект 2015-2025…