Галицький учитель

Галицький міст-фенікс

MPD — Fri, 05 Feb 2021 14:55:00 GMT

Металевий міст через Дністер у Галичі протягом 30 років 7 разів підривали, але й 7 разів відновлювали. Це найкоротша теза. А далі - дуже стислий варіант цікавої історії та її візуалізації.

$CUT$Кожний міст споруджується з однією метою - допомогти людям переправлятися з одного берега на інший, чи з одного місця на інше. Звичайно, при будівництві мосту багато уваги приділяється не тільки його надійності, але й архітектурній довершеності та естетичному вигляду, які виражають унікальність, неповторність конструкції. Саме на основі останніх характеристик чимало мостів занесено до Книги рекордів Гіннеса, до переліку найкрасивіших мостів України.

Металевий міст через Дністер у Галичі не може конкурувати з іншими мостами ні за унікальністю технології будівництва, ні за романтичністю конструкції, ні за вартістю спорудження, ні за багатьма "візуальними" показниками. Але важко знайти для нього конкурента у живучості та виконанні основної функції - переправи з одного берега на інший.

Насправді, 7 разів міст підривали і 7 разів переправу через нього відновлювали, зберігши в кінцевому випадку його первинну конструкцію і матеріали. Не просто міст, а справжній Галицький міст-фенікс! За показником живучості він може пошукати собі місце у Книзі рекордів Гіннеса чи в Національному реєстрі рекордів України.

Принаймні, фотографія на металевому мосту в Галичі може для багатьох стати пам'яткою про прилучення до символу тріумфу вічного життя, воскресіння, постійного відродження, врешті-решт, символу зв'язку між людьми, прагнення до спілкування, співжиття...

Колись, до будівництва першого мосту, через Дністер у Галичі переправлялися за допомогою канатного порома. Якщо масштабувати і накласти "План прогнозованого перетину потоку Дністра в Галичі за допомогою натяжного каната" з 1801-1850 років на супутникову карту, то добре видно, що канат був натягнутий на місці сучасного металевого мосту. [1]

У 1858 році на відстані близько 30 м вище від поромної переправи був споруджений перший дерев'яний міст через Дністер. На фотографії цього мосту видно ще збережену дорогу до старої поромної переправи. Цей міст зазнавав пошкоджень і руйнувань під час повеней, тому виникла потреба у спорудженні міцної та надійної переправи.

У 1900 році було виготовлено проєкт будівництва металевого мосту через Дністер. Але для того, щоби виграти тендер та отримати кошти на будівництво мосту, фабрика "L. Zieleniewski" ще мусила завершити зміну виробничого профілю та структурну перебудову, оскільки австрійська влада ставила високі вимоги до виконання робіт і віддавала перевагу переважно іноземним компаніям.[2]

Відомо, що у 1853 році Людвік Зеленевський отримав офіційний дозвіл на створення фабрики, яку він зареєстрував під назвою "Цісарсько-королівська привілейована крайова фабрика сільськогосподарських машин та інструментів Людвіка Зеленевського" (C.K. Uprzywilejowana Krajowa Fabryka Maszyn Rolniczych i Narzędzi Ludwika Zieleniewskiego).[3]

Після смерті Людвіка Зеленевського в 1885 році його фабрика була перетворена на сімейну компанію під назвою "L. Zieleniewski", що належала вдові та дітям, а її співдиректорами були брати Едмунд та Леон (1885-1906).[4]

У 1904 р. фабрика Л. Зеленевського та Перше Галицьке акціонерне товариство з будівництва вагонів у Сяноку увійшли до мостового картеля як єдині два підприємства з Галичини.[5]

У 1906 р. Едмунд і Леон Зеленевські перетворили сімейне підприємство на акціонерне товариство з капіталом 1 500 000 крон. Кредити проєкту надала віденська фінансова установа Credit-Anstalt. Нова компанія отримала назву Краківське акціонерне товариство Цісарсько-королівська привілейована фабрика машин "Л. Зеленевський" (C.K. Uprzywilejowana Fabryka Maszyn "L. Zieleniewski" Towarzystwo Akcyjne w Krakowie). Едмунд Зеленевський став керуючим директором і займав цю посаду до 1919 р. До першої Наглядової ради увійшли: Леон Зеленевський, Едмунд Зеленевський, Альфред Щепанський, Мечислав Дембовський, Ян Стечковський, Єжи Гюнтер, Людвік Нойрат, Вільгельм Кукс, Роберт Керн.[6]

Лише після цих організаційних змін Цісарсько-королівська привілейована фабрика машин "Л. Зеленевський" виграла тендер, отримала фінансування та розпочала спорудження мосту через Дністер у 1906 році. Металевий консольно-балочний міст через Дністер у Галичі був прийнятий в експлуатацію у 1910 році.[7]

Загальна довжина мосту - 312 м. Ширина проїжджої частини між бордюрами - 4,7 м, між стояками ферм - 5 м. Пішохідні доріжки по обидва боки мосту мають ширину 1,2 м (зараз нижня за течією доріжка демонтована). Висота над рівнем дзеркала води - 9 м.

Металеву конструкцію утримують 6 залізобетонно-кам'яних опор: чотири проміжні опори (бики) підтримують дві металеві однопрогонні двоконсольні ферми, а дві берегові (стояни) служать для з'єднання моста з під'їзними насипами. Таким чином, міст має 5 прогонів (проміжків між опорами) довжиною 55 м, 63 м, 76 м, 63 м і 55 м.

Міст перекривається системою однопрогонних двоконсольних ферм з проміжними фермовими вставками. Головні двоконсольні ферми мають прогін 63 м та дві консолі по 21 м, параболічний верхній пояс і трикутникову решітку зі шпренгелями. Відстань між биками в центральному прогоні мосту становить 76 м. Він перекривається консольними ділянками головних ферм і центральною фермовою вставкою довжиною 34 м. Два крайніх прогони також перекриваються консолями головних ферм і крайніми фермовими вставками довжиною 34 м, подібними до центральної. Таким чином, статична схема мосту утворена за типом шарнірних балок.[8]

Якою ж була історія руйнувань та відновлення металевого мосту?

1914 рік.

Зранку 2 вересня, після нічного переходу через Дністер, австрійські війська спалили два тимчасові дерев'яні мости та підірвали металевий міст у Галичі. Це було наймасштабніше руйнування за весь час існування мосту, при якому навіть була розірвана лівобережна двоконсольна ферма. Неушкодженими залишилися два прогони зі сторони правого берега (центру Галича).[9]

Пішовши в наступ, частини 49-ї дивізії XXIV корпусу російської 8-ї армії після невеликої перестрілки зайняли Галич, захопивши близько 40 гармат, 4 прожектори, багато інженерного і артилерійського майна. Довгочасні укріплення були залишені цілими. У той же день приступили до спорудження тимчасової переправи. Швидкість течії і кам'янисте дно дуже ускладнили роботу, але все ж до 12 год. 3-го вересня передові підрозділи 49-ї дивізії був перекинутий на правий берег Дністра.[10]

Російські сапери з допомогою річкового флоту спорудили дерев'яний міст на 20 метрів нижче від зруйнованого металевого, який пізніше відремонтували. Переправа була відновлена, хоча центральна фермова вставка не була остаточно відремонтована.

1915 рік.

27 червня, близько 3 години ночі, при відступі після поразки в Горлицькій операції, саперами ХІ корпусу 9-ої російської армії була підірвана центральна фермова вставка мосту, її кінець зі сторони лівого берега Дністра опустився у воду.[11]

Для переправи піхоти на лівий берег швидко спорудили дерев'яний перехід з використанням човнів. Відразу після відступу російських військ до Золотої Липи (після 30 червня) австро-угорські сапери спорудили дерев'яний перехід замість центральної фермової вставки для переправи кінних обозів.

Для переправи через Дністер важкої артилерії та транспорту ХХV австро-угорського корпусу необхідний був якісний ремонт мосту, адже маса 30,5 см мортири становила 20,83 т. Ствол, лафет і платформу перевозили на окремих візках. Ці три колісні вузли були прикріплені до великого 15-тонного тягача Skoda-Daimler M.12. Весь потяг транспортних засобів був не швидким, але досить мобільним.[12]

Менше ніж за місяць сапери XXV корпусу Гофмана практично відновили міст, навіть вибивши на металевій конструкції рік відновлення - "1915".
Як засвідчують карти генерального штабу Австро-Угорщини, у цей час командування корпусу перебувало в Галичі. Ймовірно, відновлення мосту закінчили до 23 липня, коли престолонаслідник Карл Габсбург приїжджав на триденну інспекцію корпусу, спостерігав за переправою важкої артилерії через Дністер та відвідав резервні підрозділи біля села Гнильче.[13]

Деталі переправи 30,5 см мортир не відомі, але за наявною фотографією можна припустити, що візки зі стволами, лафетами і платформами переправляли окремо, можливо, й з використанням багатокінних упряжок, як і для важких гаубиць, щоби зменшити навантаження на міст.

1916 рік.

Газета-листок "Военная летопись" за 27 серпня 1916 року № 314 надрукувала повідомлення від штабу верховного головнокомандувача російської армії від 26 серпня (8 вересня н. с.): "В районі Галича наші війська зайняли залізничну колію Галич-Семиківці-Водники і важкою та легкою артилерією обстрілюють Галич, у якому ще вперто тримається противник і який від нашого обстрілу горить".[14]

Для німецьких дивізій, які обороняли Галич, склалася критична ситуація, про що повідомила газета "Свобода" від 12 вересня 1916 року: "Лондон, 9 вересня. - Приватна телеграма бюра Райтера доносить з Петрограду, що російські війська з трьох сторін окружили Галич та що дотичній армії неприятеля грозить велика небезпека. Залізнича стація в Галичи, яка находить ся на північнім березі Дністра,мала вже опинити ся в руках російських військ. Неприятель висадив великий галицький міст у воздух. Неприятель висадив також у воздух сильні форти, які боронили Галича. Неприятельські війська у великій части опорожнили місто Галич, щоби не попасти в засідку".[15]

Факт підриву металевого мосту підтверджується і знімками німецького фотографа, зробленими в цей час після обстрілів російською артилерією.

Про цей період є дуже мало інформації, бо австрійське командування було евакуювало все місто, а німецькі солдати демонтували більшість будинків для палива або для траншейного матеріалу. [16]

Крім цього, до літа 1917 року Станіславів (центр воєводства) був зайнятий російськими військами, а Галич - військами Австро-Угорщини, тобто зв'язку між ними не було.

Міст був повністю відремонтований до зими 1916-1917 років, про що свідчать фотографії німецького підрозділу на фоні мосту.

1917 рік.

В ніч на 9 липня 1917 року німецькі війська перед відступом підірвали центральну фермову вставку мосту. Про підрив мосту писав журнал "Искры" № 26 від 9 липня 1917 року: "Полонені повідомили, що Галич був залишений о другій годині ночі і до останнього моменту німці запевняли населення, що ніяка небезпека не загрожує і місто не буде залишене.
При відході з Галича німці висадили в повітря металевий міст через Дністер. Скоро, однак, можна буде міст відремонтувати...
... Галич має тепер жалюгідний вигляд. Будинки зруйновані і знищені вибухами і пожежею. Вціліло лише кілька будинків, у яких тулиться біднота, яка залишилася". [17]

Про захоплення 10 липня Галича російськими військами повідомляла і газета "Діло" від 14 липня 1917 року: "В напрямі Долини наші війська гнали дня 10. с. м. без перерви побитого армією ген. Корнілова неприятеля на фронті Єзупіль-Станиславів Богородчани. Коло полудня наші хоробрі війська під командою ген. Черемісова заняли місто Галич і перекинули передні сторожі на лівий беріг Дністра". [18]

Після підриву в 1917 році центральну фермову вставку мосту було зруйновано, і замість неї збудували тимчасову дерев'яну конструкцію. [19]

1919 рік.

Через посилення наступу польських військ 25 травня 1919 р. ІІІ корпус отримав наказ Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) про відступ на лівий берег Дністра. Підрив мосту в Галичі було доручено сотні саперів під командуванням поручника Рика (Рихарда) Ярого, яка була приділена до ІІ Коломийської бригади УГА отамана Франца Тінкля.

Не зупиняючи руху (мостом безперервно переходили підрозділи ІІІ корпусу та валки цивільних), поручник Рик Ярий наказав приготувати легкозаймистий матеріал для підпалу дерев'яної секції, а під дві металевіі закласти вибухівку.

В ніч з 27 на 28 травня 1919 року металевий міст у Галичі був підірваний. Потужна вибухова хвиля розтрошила тимчасову дерев’яну конструкцію, тому підпалювати її не довелося. Командири польських підрозділів у травні 1919 р. інформували командування, що мости через Дністер у Галичі та Єзуполі потрапили до їхніх рук і стоять непорушно. А вже 30 травня в оперативному щоденнику групи генерала Єнджеєвського з'явився запис: "Всупереч попереднім повідомленням мости на Дністрі знищені. Переправа відбувається човнами".

Після відступу ГА за Збруч, 20 липня 1919 р. польське командування наказало приступити до відбудови мосту силами місцевих робітників під наглядом військових.[20]

На початку вересня 1920 року 3-й полк вільнюських саперів перейшов до 8-ї піхотної дивізії в Галичі. Після відновлення мосту через Дністер полк разом з дивізією відправився через Підгайці до Тернополя для побудови мостів.[21]

1941 рік.

Увечері 2 липня 1941 року під час відступу радянської армії центральна фермова вставка мосту була підірвана саперним взводом під командуванням старшого лейтенанта Михайла Наумова. Цей епізод описується в книзі М. Паджева "Через всю війну" так:
"До вечора 1 липня штаби корпусу і загону, а також частина підрозділів вийшли до Дністра і зосередилися в лісі поблизу міста Галича. Зранку наступного дня туди прибули всі застави...
Від Галича частини корпусу йшли паралельними шляхами через Тернопіль і Монастириська. ... У Галичі залишався лише саперний взвод і прикордонники під командуванням начальника відділення штабу загону старшого лейтенанта Михайла Івановича Наумова...
Години до дев'ятої вечора на тому березі почувся гул моторів німецьких броньовиків і автомашин, зав'язалася запекла перестрілка. У самому її розпалі пролунав сильний вибух, міст звалився. Потім стрілянина поступово стихла. Галич займали підрозділи ворога".[22]

Спочатку гітлерівці користувалися поромною переправою, а до грудня 1942 року відновили металевий міст силами польських спеціалістів і місцевих мешканців. Для спростування поширеної деякими джерелами інформації про непрофесійність цього відновлення досить зауважити, що проект проведення реконструкції мосту розробляв Францішек Шеліговський, відомий польський фахівець у будівництві великих металевих мостових конструкцій, який ще у 1927 році захистив докторську дисертацію. [23]

1944 рік.

Під час Львівсько-Сандомирської наступальної операції Червоної армії 24 липня міст був підірваний, а 155-а стрілецька дивізія 1-ї гвардійської армії після запеклого бою з гітлерівцями на лівому березі Дністра форсувала річку та увійшла в Галич. У 1945 році міст був відновлений.

У 1981 році був побудований новий автомобільний залізобетонний міст через Дністер, переваги якого були очевидні, особливо після завершення будівництва об'їзної дороги.[24]

Після написаного.

Є. Онацький подає тлумачення: "Фенікс - казковий птах із золото-пурпуровим пір'ям і з тілом орла. Кожних 500 років він ніби прилітав зі сходу, з Аравії до Єгипту, робив собі гніздо в святині Сонця в Геліополісі, згорав на нім, як на кострищі, і опісля знову відроджувався з попелу. Для Лисяка - Рудницького Фенікс - символ України, яку двічі вже (після Люблинської унії і в XVIII - XIX ст.) вбивали, а вона знову відроджувалася з власного попелу.
В катакомбах та інших давніх християнських пам'ятках і в деяких отців Церкви Фенікс - символ несмертельности. А що він на всьому світі один, то знаменує також надзвичайно рідку річ. У київських стародруках фенікс фігурує у літері П на початку тексту панегірика А. Мігури архимандритові Єлісеєві Плетенецькому "Візерунок цнот" 1618 р. на сторінці 5-тій Номоканону 1620 р. й на ст. 15 "Беседи Іоанна Златоустого на 14 посланій ап. Павла" 1623 р.: усюди тут намальований птах, а під ним полум'я. (М. Новицький в ЗНТШ. т. 144. ст. 147)".[25]

Використані джерела:

1 - 1801-1850. [Halicz. Prom na Dniestrze] Plan der projectirten Uiberfuhr mittelst Spaunseiles über den Dniester Strom bei Halicz // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Archiwum Narodowe w Krakowie". URL: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/de/jednostka/-/jednostka/14814936 (дата звернення 22.01.2021).

2 - Jerzy Jasiuk. Dynastia Zieleniewskich // Przegląd Techniczny. [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: http://arch.przeglad-techniczny.pl/archiwum/2007_26/1358.htm (дата звернення 22.01.2021).

3 - Ludwik Hiacynt Zieleniewski. // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Encyklopedia Krakowa". URL: https://encyklopediakrakowa.pl/slawni-i-zapomniani/111-z/650-zieleniewski-ludwik.html (дата звернення 22.01.2021).

4 - "Kontrakt spółki z dnia 3.IX.1891 r. między Leonem Zieleniewskim, Edmundem Zieleniewskim, Matyldą z Zieleniewskich Zamościkową, Heleną z Zieleniewskich Szczepańską i Florą z Zieleniewskich Dembowską", Archiwum PAN (dalej: APAN) w Warszawie, zespół Fabryki Maszyn L. Zieleniewski w Krakowie Spółka Akcyjna, sygn. III-128, nr 46.

5 - Leszek Koziorowski. Jedna spółka - trzy waluty. Z historii zakładów Zieleniewskiego. // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: https://slideplayer.pl/slide/2265348/ (дата звернення 22.01.2021).

6 - Pismo pamiątkowe wmurowane w węgły przy poświęceniu nowych zakładów fabrycznych c.k. uprzyw. Fabryki Maszyn L. Zieleniewski w Krakowie Towarzystwo Akcyjne, Kraków 1907, s. 2-3.

7 - Halicz (miasto) // [Електронний ресурс] : веб-сайт "WikipediA". URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Halicz_(miasto) (дата звернення 22.01.2021).

8 - Константинов В. Залізні та залізобетонні мости України – пам’ятки будівельної науки і техніки // Дослідження з історії техніки: Збірник наукових праць. – К.: Видавництво "Політехніка", 2016. – с. 26 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://journal.museum.kpi.ua/archive/2016-vol-23/RHT-issue-23-title-03-Konstantinov.pdf (дата звернення 22.01.2021).
Примітка. Джерело помилково вказує: "У 1900 р. у Галичі був зведений шосейний міст через р. Дністер". Фактично у 1900 році був виготовлений проект мосту.

9 - Макарушка О. Записки з часу війни / О. Макарушка // Дїло.- 25 березня 1916 р. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://zbruc.eu/node/49337 (дата звернення 22.01.2021).

10 - Белой А. С. Галицийская битва. - М.-Л. : Гос. изд-во. Отд. воен. литературы, 1929. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://www.grwar.ru/library/Beloy-Galicia/BG_009.html (дата звернення 22.01.2021).
Примітка. Таке ж датування зберігалося і в архівних документах ЦДВІА СРСР, ф. 2067, оп.1, спр. 2394, арк. 12.

11 - Макарушка О. Записки з часу війни / О. Макарушка // Дїло.- 6 травня 1916 р. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://zbruc.eu/node/49337 (дата звернення 22.01.2021).

12 - 30.5cm Mörser M.11. Artillery Articles. // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Landships II". URL: http://www.landships.info/landships/artillery_articles.html# (дата звернення 22.01.2021).

13 - "Свобода", 1915, Ч. 108 від 14-го вересня 1915. // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1915/Svoboda-1915-108.pdf (дата звернення 22.01.2021).

14 - Отъ штаба Верховнаго Главнокомандующаго. Газета-листок "Военная лѣтопись", 27 августа 1916 г., № 314 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://cdn.gwar.mil.ru/bookload/105520040.pdf (дата звернення 21.01.2021).

15 - Союзні війска мали опорожнити Галич. Газета "Свобода", 1916, Ч. 110 від 12-го вересня 1916. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1916/Svoboda-1916-110.pdf (дата звернення 21.01.2021).

16 - Majer Balaban, Studja historyczne (z 27 rycinami na 16 tablicach)/ - Warszawa, 1927.-с.23 Електронний ресурс - http://rcin.org.pl/Content/1712/WA248_5351_F-21-769_studja-historyczne_o.pdf (дата звернення 14.11.2020).

17 - Журнал "Искры" № 26, 9 июля 1917

18 - Газета "Дїло". ч. 163. Львів, субота 14 липня (30 червня ст. ст.) 1917. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_G&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00002950/163 (дата звернення 22.01.2021).

19 - Ярий Р. День слави в історії наших саперів. Витяг із воєнного дневника 2/ІІІ сап. сотні. // Історичний калєндар-альманах “Червоної Калини” на 1925 р. - Львів, 1924. - c. 94.

20 - Дєдик О. Боротьба за мости через Дністер напередодні Чортківської офензиви /О. Дєдик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 409-418. [Електронний ресурс]: Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73344 (дата звернення 22.01.2021).

21 - Wejtko Tadeusz. Zarys historji wojennej 3-go pułku saperów wileńskich. Z polecenia wojskowego biura historycznego. – Warszawa, 1932. - с. 13 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/390446/edition/302728/content (дата звернення 22.01.2021).

22 - Паджев Михаил Григорьевич. Через всю войну. Литературная запись Ж. В. Таратуты // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: https://www.nemaloknig.net/read-238595/?page=11 (дата звернення 22.01.2021).

23 - /Odbudowa mostu drogowego przez Dniestr w Haliczu/. Projekt naprawy konstrukcji żelaznej. /Opr/. Inż F. Szelągowski. // Archiwum Państwowe w Warszawie Oddział w Otwocku. Sygnatura 78/202/0/7/2048, веб-сайт. URL: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/jednostka/-/jednostka/21304411

24 - Шеремет О. П. Галич: Путівник укр. і рос. мовами. - Ужгород: Карпати, 1984. - 72 с., іл.

25 - Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. - Буенос-Айрес, 1967. - Т. 8, кн. XVI : Літери Уш - Я. - с. 1979. // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/third_book/part5.pdf (дата звернення 22.01.2021).

https://www.youtube.com/watch?v=Q9HAAkn5eeY

Втрата

Peter — Fri, 12 Oct 2018 06:22:41 GMT

11 жовтня 2018 року на 74-у році життя померла Наритник Тетяна Миколаївна, колишня вчителька Бурштинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2.
Спеціаліст вищої категорії (1994). Вчитель-методист (1996). Відмінник освіти України (2001). Делегат ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти (2001). Заслужений вчитель України (2010).

$CUT$Народилася Тетяна Миколаївна 23 травня 1945 року в с. Маук Каслінського району Челябінської області Російської РФСР.

У 1968 році закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут за спеціальністю «Українська мова, література і співи».

Тетяна Миколаївна належала до числа тих педагогів, яким чужі будні та одноманітність у процесі формування людини, які багатократно повторюються в дітях і в них відображують свою духовну культуру, інтелект, смаки, звички, громадянську позицію.

Тетяна Миколаївна розпочала трудову діяльність у 1968 році вчителем української мови і літератури Бурштинської середньої школи № 2. У 1978 році була призначена заступником директора з виховної роботи Бурштинського торгово-кулінарного училища. З 1981 до 2010 року працювала вчителем української мови і літератури Бурштинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2.

Досконало володіла ефективними формами і методами організації навчально-виховного процесу. Тетяна Миколаївна прагнула в кожній дитині знайти і розвинути її творчі здібності, протягом шкільного етапу її життя бути добрим порадником, наставником, прикладом у виборі і формуванні життєвої позиції.

Добре розуміючи, що творче щасливе життя часто починається з одного уроку, з однієї зустрічі з вчителем, одного його слова, Тетяна Миколаївна ретельно вивчала своїх вихованців, щоб кожне її зважене слово, кожен прояв почуттів, емоційний відтінок голосу, кожна оцінка людських вчинків, навчальних досягнень учнів несли в собі виховний зміст і призначались для відповідно підготовленої особистості школяра.

На уроках української мови і літератури поєднувала високий рівень науковості вивчення навчального матеріалу з доступністю його для кожного учня. Повністю використовувала інтелектуальний потенціал класу в цілому і кожного учня зокрема для максимального розвитку особистостей школярів. Сприяла реалізації найважливішої дидактичної мети – навчити дітей самостійно здобувати знання.

Кожен урок Тетяни Миколаївни був чимось оригінальним і спонукав дітей не до формального заучування і відтворення інформації, а до творчого осмислення почутого і побаченого, до аналізу власних почуттів і емоцій, викликаних художнім словом, до бажання заглибитись у калинові візерунки і солов'їні переливи рідної мови.

Тетяна Миколаївна, вчителька за покликанням, була наділена рідкісним вмінням пізнавати і розвивати природні творчі здібності дітей. У своїй роботі використовувала психологічні основи формування задатків учня засобами мови, словесну творчість розглядала як джерело розумового і духовного розвитку дитини.

Для розвитку чутливості до мови використовувала народні пісні, казки, співомовки, в яких найповніше виявляється внутрішнє багатство слова. У навчальному кабінеті збирала виконані учнями ілюстрації до художніх творів, літературні проби своїх учнів. Комплексно підходила до пізнання фольклорного матеріалу, захоплювала учнів своєрідною поетикою фольклорних творів.

Вміло зацікавлювала учнів навчальним матеріалом, доступно пояснювала найскладніші теми, тонкощі використання рідної мови у різних ситуаціях. Добре відносячись до дітей, поважаючи їхню гідність, виховувала в них працелюбність, самостійність, допитливість, культуру розумової праці.

Творча робота Наритник Т.Н. відзначалася високою результативністю. Її учні займали призові місця на районних, обласних олімпіадах, Всеукраїнських конкурсах, у конкурсах виразного читання.

Наполеглива праця Наритник Т.М. приносила вагомі результати у вигляді міцних знань, ерудованості, надійних моральних принципів вихованців, у визначенні подальшої життєвої долі випускників. У 2008 році всі учні-випускники Тетяни Миколаївни брали участь у зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови і літератури, 26% з них проявили високий рівень навчальних досягнень.

Учителька як керівник гуртка обласного відділення МАН України підготувала призера II етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт членів МАН, переможців ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови і літератури, Лауреата загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», переможця III етапу Сьомого Міжнародного конкурсу знавців рідної мови імені П. Яцика. Чимало випускників Наритник Т.М. стали філологами, журналістами, учителями української мови і літератури.

Керуючи шкільним літературним клубом «Росинка», Наритник Тетяна Миколаївна використовувала будь-яку можливість, щоб пробудити в дитячих серцях поетичне натхнення, щоб літературне слово набуло в душі кожної дитини індивідуального поетичного звучання.

Наритник Т.М. завдяки власній наполегливості, невичерпній внутрішній енергії посприяла і домоглась виходу в світ збірок поезій – літературних проб своїх учнів: у 1998 році – збірки поезій Світлани Бекеш «Пролісок», у 1999 році – збірки творів членів шкільного літературного клубу «Росинка», у 2001 році – збірки віршів «Джерельце» молодшої групи літературного клубу «Росинка», у 2002 році – збірки акровіршів членів літературного клубу «Росинка», у 2004 році – збірки творів членів літературного клубу «Росинка» «Перші квітки завесніли в природі», у 2005 році – збірки Т.Дух «Аудієнція серця». Була упорядником і коректором збірки В.Лис «Первоцвіт» (1997 рік), збірки М. Яцківа «У вирі боротьби» (2004 рік), збірки В.Катрич «Гармонія душі» (2007 рік).

Вірші гуртківців друкувалися на сторінках районних, обласних та Всеукраїнських газет. Такі проби пера – то філософія молодої людини, перевірка своїх можливостей. Чимало колишніх учнів робили свої перші літературні кроки з мудрою і доброю допомогою свого наставника – вчительки української мови і літератури, керівника шкільного літературного клубу «Росинка» Наритник Тетяни Миколаївни.

Творчий пошук, пристрасна любов до художньої літератури, її емоційний виклад були характерними рисами її педагогічної діяльності. Кабінет І.Франка був своєрідною лабораторією вчительки. Тут було зібрано чимало різноманітних наочних посібників, карток, таблиці для вивчення і повторення навчального матеріалу, ілюстрованих тематичних папок, рукописних альбомів кращих учнівських робіт «Мово моя рідна», збірки фольклорного матеріалу.

Брала участь у розробці конспектів з літератури рідного краю «Письменники Івано-Франківщини». Друкувала методичні статті та нариси в газеті «Дністрова хвиля» (м. Галич).

Високу оцінку праці вчителя дала письменниця української діаспори І. Дибко-Филипчак (Сполучені Штати Америки), виходець з Галицького району. Після прочитання збірки «Росинка», вона написала: «Ви, п. Тетяно, вирізьблюєте чудові узори краси слова у своїх учнів. Ось де наше майбутнє! Це у їхніх душах посіяна Вами любов до рідної української мови, яка ніколи не згасне, бо це любов справжньої українки».

Тетяна Миколаївна ділилася досвідом роботи з колегами на районних, обласних семінарах, проводила відкриті уроки та позакласні заходи для вчителів, керівників шкіл області, району.

У 1996 році Наритник Т.М. присвоєно педагогічне звання «вчитель-методист». У 2001 році Тетяна Миколаївна була делегатом II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти.

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників освіти» від 29 вересня 2010 року № 925/2010 за значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність, високий професіоналізм Наритник Тетяні Миколаївні присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель України».

Світла і добра пам'ять про Тетяну Миколаївну назавжди залишиться в серцях її учнів, колег, усіх, хто її знав.

Управління Держпраці перевірятиме освітню галузь

Peter — Wed, 01 Feb 2017 19:54:19 GMT

Тема перевірок від Держпраці стала досить популярною. Підвищений розмір мінімальної зарплати, розширено коло контролерів щодо законодавства з праці, введені астрономічні штрафи за недопущення інспекторів з праці до перевірки - все це активно обговорювалося в соцмережах.$CUT$

Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 01 грудня 2016 року №1232-Д затверджено План проведення перевірок суб'єктів господарювання Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області області на 2017 рік.

Які ж освітянські заклади, установи підлягають плановій перевірці?

Завантажити ►

Щодо мовної політики в Україні

Peter — Tue, 10 Jan 2017 18:15:38 GMT

Це виступ справжнього представника української інтелектуальної еліти - професора Гриценка Павла Юхимовича. Знайдіть годину вільного часу, щоби прослухати його до кінця.

$CUT$Виступ директора Інституту української мови Національної академії наук України, доктора філологічних наук, професора Гриценка Павла Юхимовича на засіданні Конституційного Суду України з розгляду справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» 13 – 14 грудня 2016 року.

Сумним був Святий вечір 1947-го...

Peter — Tue, 10 Jan 2017 06:53:59 GMT

Увечері в п'ятницю, 26 грудня 1947 року молодь села Дорогів Івано-Франківської області зібралась разом, щоб підготуватись до різдвяного Вертепу. Стежкою повз хату, де хлопці та дівчата готувались до дійства, проходили напідпитку двоє оперуповноважених НКВД – лейтенанти Єфанов та Грибков.$CUT$

З невідомих причин вони відкрили вогонь і почали розстрілювати вертепників через вікна. Загинуло двоє молодих людей – Омелян Пасєка (Ангел) та Микола Якубишин (Ірод).

Михайло Макута (Цар) був поранений у спину, його свідчення і зафіксовані у документальній стрічці.

Після цього оперуповноважені почали стрілянину у повітря і підірвали гранату на цвинтарі, аби дезорієнтувати людей і приховати свою участь у страшному злочині.

Свідки тих жахливих подій говорять, що Єфанов був покараний до 18 років позбавлення волі, а Грибков до недавнього часу нібито розвозив хліб, в тому числі у село Дорогів.

Після того випадку довгі десятиліття ніхто в селі не наважувався грати Вертеп. Відродилася традиція із незалежністю України.

Оригінал: http://kurs.if.ua

Як можуть допомогти учням сучасні гаджети?

Peter — Sat, 12 Mar 2016 14:26:41 GMT

Можливості сучасної техніки такі, що іноді важко повірити в їх реальність. Чому під час перевірки знань учнів їм не дозволяється використовувати сучасні гаджети? В якійсь мірі відповідь на це питання може дати коротенький кліп.

$CUT$

много лет назад мой школьный мозг и представить такое не мог

Опубліковано Александром Борисовичем Зарецким 14 грудня 2015 р.

Дороги у Вашингтоні та в Галичі

Peter — Fri, 11 Mar 2016 12:00:19 GMT

Мирослава Гонгадзе розмістила на Facebook відеозапис поїздки на роботу (Вашингтон). Для тих, хто їхав новою автодорогою Івано-Франківськ – Львів, буде цікаво порівняти якість дорожного полотна. Чистота на обочинах - це вже показник культури людей, тут порівнювати нема що, але, погодьтеся, що полотно нашої дороги зроблене якісно (за винятком стиків з обочиною), принаймні, реєстратор на ній дрижить не більше, ніж у Вашингтоні...$CUT$

За кермом, дорога на роботу. Вашингтон
Опубліковано Myroslava Gongadze 4 березень 2016 р.

Завдання для ДПА-2015

Peter — Tue, 17 Mar 2015 17:48:42 GMT

Відповідно до Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 30 грудня 2014 року № 1547, завдання для проведення атестації укладаються навчальними закладами відповідно до орієнтовних вимог до змісту атестаційних завдань.$CUT$

Орієнтовні вимоги до змісту атестаційних завдань затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 20.02.2015 № 192 «Про проведення державної підсумкової атестації учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти у 2014/2015 навчальному році». Цим вимогам повністю відповідають збірники завдань для державної підсумкової атестації, видані протягом 2011-2014 років.

Таким чином, учителі загальноосвітніх навчальних закладів можуть використовувати вказані збірники для підготовки завдань на власний розсуд.

Для полегшення пошуку необхідних матеріалів пропонуємо підготовлені для друку матеріали:

збірники завдань для державної підсумкової атестації, видані у 2013 році

збірники завдань для державної підсумкової атестації, видані у 2014 році

збірник диктантів для державної підсумкової атестації з української мови (9 клас), складений на основі відповідних збірників, виданих протягом 2011-2014 років.

Новорічне вітання

Peter — Thu, 01 Jan 2015 21:29:03 GMT

Музичне подвір'я. Новорічна програма Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина». У програмі беруть участь Христина Дутчак, Оксана Сливка, Галина Баранкевич, Олександр Семчук, Алла Івашина, Ірина Шабан, Тарас Житинський, дует Гардамани, «Quattro Corde», гурт ПОЛЮС$CUT$

Старт і фініш української освіти на дистанції 2015-2025

Peter — Tue, 28 Oct 2014 02:29:55 GMT

Недавно було презентовано проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років, підготовленої Стратегічною дорадчою групою (СДГ «Освіта»), створеною в рамках спільного проекту Міжнародного фонду «Відродження» та БФ «Інститут розвитку освіти» у липні 2014 р. для надання консультативної та експертної підтримки Міністерству освіти і науки України у розробці Дорожньої карти освітньої реформи.

$CUT$

На сайті МОН України цей документ ще не розміщений для громадського обговорення (та й добре, бо у презентованому вигляді такий «твір» не варто розміщувати). Виберемо з проекту ті пункти, які так чи інакше стосуються інформаційно-комп’ютерних технологій (без вказування номерів).

«Запровадити єдині стандарти/індикатори знань, умінь і навичок в галузі ІКТ для учнів та викладачів – сумірних з міжнародними показниками (PISA in computer skills, індустріальні міжнародні тести Microsoft Certified Educator тощо).

Відновити в 2015-2020 роках лабораторну та практичну частину природничої підготовки (фізика, хімія, біологія, географія) у загальноосвітніх навчальних закладах, передбачити їх обладнання новітніми лабораторними комплексами та витратними матеріалами.

Запровадити з 2018 року обов’язкову національну багаторівневу сертифікацію випускників старшої школи та закладів професійної освіти з іноземних мов та комп’ютерних компетенцій.

Забезпечити усі навчальні заклади широкосмуговим Інтернетом - до 2020 р.

Щороку визначати мінімальний перелік (стандарт забезпеченості) необхідних ІТ-засобів і ІТ-сервісів для використання у сфері освіти і науки для навчальних закладів усіх рівнів, та державний стандарт (необхідні вимоги) для ІТ-розробок у сфері освіти (e-learning service standard/базовий стандарт е-навчання).

З 2015 р. перейти на систему відбору/замовлення підручників, навчальних посібників та інших навчальних засобів, що видаються коштом державного бюджету, безпосередньо школами. Скасувати конкурси навчальної літератури.

Запровадити суцільну електронну ідентифікацію усіх громадян України, що навчаються, на вході в освітню систему (електронний ID) – потребує змін у законодавстві. Варіанти: надання батьками при вступі до НЗ ідентифікаційного номера платника податків (дитини), створення електронної особової картки.

Створити інтегровану уніфіковану загальнонаціональну (загальнодержавну) інтерактивну базу даних «Освіта України», розміщену на серверах в Україні, яка включатиме єдиний реєстр отримувачів освітніх послуг та єдиний реєстр надавачів освітніх послуг – навчальні заклади, викладачі, адміністрація (потребує змін у законодавстві).

Створити єдину державну інформаційно-освітню платформу для управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи з системою передачі даних до та з БД «Освіта України», синхронізовану з іншими секторами електронного врядування в частині передачі, зберігання, архівування документів, та стандартів цифрового підпису.

Запровадити наскрізне електронне врядування (e-management) за допомогою захищених та сертифікованих систем передачі даних на всіх рівнях освітньої системи: у 2015–2016 – запровадження на рівні МОН – обласні управління освіти, 2017–2018 – 100% шкіл, 2019-2020 – 100% усіх навчальних закладів.

Запровадити єдиний стандарт та єдине уніфіковане управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи – до 2020 року».

Гарно написано, цікаво. Ще цікавіше було би дізнатися, звідки на це все взяти кошти. Адже не секрет, що у загальноосвітніх школах І-ІІІ ступенів у районі на даний час немає жодного (!) комп’ютера, який би відповідав технічним специфікаціям навчального комп'ютерного комплексу для кабінету інформатики, навчального комп'ютерного комплексу (мобільного) та інтерактивного комплексу (інтерактивної дошки, мультимедійного проектора) для загальноосвітніх навчальних закладів (2011). А кадри…

Сучасна школа не може обійтися без інформаційно-комунікаційних технологій, але для широкого використання їх можливостей існує багато перепон. Хоч не секрет, що більшість дітей краще володіє комп’ютерами та сучасними мобільними пристроями (телефонами, смартфонами, планшетами), ніж більшість учителів. Чи це проблема тільки нашої школи? Сполучені Штати Америки – держава трохи багатша, ніж Україна. Виявляється, що й американська шкільна освіта чинить опір комунікаційним технологіям. Принаймні, про це стверджує Одрі Уоттерс у статті, розміщеній на сайті ReadWrite у 2011 році. Правда, причини у нас різні…

Ще у 2010 році американські соціологи в рамках проекту Speak Up 2010 опитали майже 300 тисяч учнів, 43 тисячі батьків, 35 тисяч учителів, 2 тисячі бібліотекарів і 3,5 тисячі представників адміністрації із 6,5 тисяч приватних та державних шкіл. Їх запитували про те, як вони використовують сучасні комунікаційні технології для навчання і як хотіли б їх використовувати. Результати дослідження засвідчили, що ІКТ надзвичайно поширені навіть серед наймолодших школярів, одначе шкільна адміністрація часто чинить опір їх залученню до освітнього процесу.

Дві головні перешкоди для використання сучасних комунікаційних технологій для навчання, за словами американських учнів – фільтри, які блокують численні потрібні їм сайти, а також заборона на використання мобільних пристроїв (телефонів, смартфонів, планшетів) у школі.

Навчання в американських школах починається з 5 років. Як виявилось, діти у віці від 4 до 7 років уже досить активно користуються ґаджетами: 21% мають мобільні телефони без доступу в Інтернет, 16% - смартфони, 37% - ноутбуки, стільки ж – mp3-плеєри, а в кожного десятого американського малюка є планшетний комп’ютер.

У віці 8-10 років 55% уже мають mp3-плеєри, 42% - ноутбуки, 29% - мобільні телефони, 19% - смартфони, власників планшетів серед дітей цієї категорії – 8%.

В 11-14 років більшість (51%) дітей уже володіють мобільним телефоном, 34% - смартфоном, 60% - ноутбуком, 79% - mp3-плеєром і 13% - планшетом.

У старшокласників (від 15 до 17 років) більше ґаджетів: 85% мають mp3-плеєри, 67% - ноутбуки, 56% - мобільні телефони, 44% - смартфони і 10% - планшети.

Смарт-телефон і мобільний телефон надає багато можливостей для розрекламованого мобільного навчання, можливість для учнів мати доступ до обчислювальних пристроїв, будь вони вдома або в школі. Опитані школярі сказали, що вони зацікавлені у використанні своїх телефонів в школі для перевірки (74%), проведення досліджень (68%), виконання заміток у класі (59%), співпраці і спілкування з друзями (53%), використання календаря (50%), доступу до онлайн-підручників (44%), для користування поштою (44%), для того, щоб дізнаватися про шкільні заходи (40%), створювати та обмінюватися документами і відео (37%).

67% батьків кажуть, що готові купити своїм дітям відповідні мобільні пристрої, якщо школа дозволить їх використовувати. Натомість, 65% представників адміністрації на запитання, чи дозволять вони учням використовувати свої власні мобільні пристрої для навчання, відповіли категорично: «Ні». Цікаво, що серед американських директорів і завучів, які самі користуються ґаджетами, схвально оцінюють залучення цих пристроїв до навчального процесу лише 25%.

На запитання, що найбільше перешкоджає використанню сучасних комунікацій у навчанні, учні колись нарікали на погану швидкість Інтернет-зв’язку в школах, а зараз головна перешкода – автоматичні фільтри. Закон про захист дітей в Інтернеті (СІРА) вимагає блокувати доступ дітей до матеріалів, які можуть зашкодити їхній психіці, одначе зазвичай фільтри блокують ширший діапазон ресурсів. Від 2/3 до 3/4 учнів кажуть, що школа зробила б їхнє життя і навчання легшим, якби дозволила переглядати всі потрібні їм сайти та соціальні медіа.

Більшість батьків, учителів і адміністраторів шкіл вважають, що рівень застосування комунікаційних технологій в американській шкільній освіті є достатнім. Натомість, цю тезу підтримали лише 47% старшокласників.

Висновок? Нам би їхні проблеми, тоді починати думати про проект 2015-2025…